Досвід дистанційного навчання . Емілія Шпирка

 Продовжуємо розповідати про організацію навчання з використанням дистанційних у школах Львова

.

На цей раз своїм досвідом поділилася з нами Емілія Шпирка, вчитель історії у ліцеї міжнародних відносин імені Василя Стуса .

До початку карантину я не була знайома із Zoom. Трохи працювала з Classroom і платформою Padlet . Мені легко освоювати нові різноманітні технології, тому, щоб навчитися добре проводити онлайн-уроки, потрібно було десь 2 тижні для організації себе та дітей . Також додатковий час йшов на розробку презентацій, пошук відеоматеріалів для кожного уроку . На початку дітям було важко самоорганізуватись. У школі є дзвінок, вони точно знають: що, де, коли і як, - а вдома розслаблена атмосфера не спонукала до навчання .

Підготовка до онлайн-уроків триває десь так само, як і до звичайних. Наприклад, сьогодні в мене було чотири уроки, на їхню розробку потрібно десь понад дві години . На кожен із них слід зробити презентацію з таким матеріалом, який дітям буде легко сприймати. Потрібно створювати значно більше всього самотужки, оскільки в мережі не завжди є якісні зразки . У класі ти бачиш, що у всіх відкритий підручник, атлас, історичний словник, а в Zoom не зрозуміло куди дивиться дитина .

Зазвичай я надсилаю посилання на урок в Classroom ще звечора, щоб діти зорганізувались та знали о котрій годині початок . Перші п’ять хвилин – це завжди організаційні моменти: вони підключаються, згадують, який урок, і що це взагалі урок. Не обходиться і без вже звичних речей: «сьогодні можна в піжамі», «у мене такий кіт», «а у мене така папуга» і так далі .

Потім йде опитування домашнього завдання або ж презентація індивідуальних проєктів. Далі подання нової теми за основними пунктами, відтворюючи на екрані підручник, і залучення дітей до роботи . Потрібно обов’язково питати про їхню думку і бачення. Хоч інколи це було трохи дискомфортно, бо могли відповідати одразу кілька учнів . Але ми вже навчилися добре користуватися платформою, використовувати швидкі реакції і віртуально піднімати руку .

З молодшими класами важче працювати дистанційно. Я відчуваю, що не завжди встигаю реалізуватися. А от для старших класів це навпаки більше плюс, тому що є можливість показати те, що не кожного разу технічно можна зробити в школі . До прикладу, групова робота в класі – це балаган, а в онлайні дітей можна розділити у Zoom-кімнати, які я буду відвідувати та контролювати . Тобто в дистанційному є і плюси, які принесли певні позитивні речі.

Рівень сприйняття матеріалу залежить від дітей. Я, наприклад, схильна до думки про умовний поділ дітей на аудіалів і візуалів . Більшість уроку їм, мабуть, краще дається онлайн, оскільки тут і фотографії, і карти з стрілками у відповідному напрямі . Це для нас позитивний момент. Але якщо говорити про фактологічний матеріал історії, то його діти сприймають значно важче, адже не звикли працювати у такому форматі . Але для вчителя немає проблеми, яку б не можна було вирішити.

Домашнє завдання спочатку також викликало незручності . Опитування у Zoom займало набагато більше часу, ніж зазвичай. Тож я почала практикувати групову роботу. Це водночас компенсує учням і нестачу спілкування між собою, адже всі вони сидять по домівках . Я вважаю, що домашнє завдання в онлайні має мати полегшену форму, адже дітям доводиться і так багато працювати вдома над інформацією .

Думаю, зараз я опанувала все, що потрібно для навчання з використанням дистанційних технологій. Однак це дуже оманливе відчуття. Вчитель ніколи не може зупинятися у самоосвіті . Наприклад, я використовувала платформу Padlet і насправді не знала про деякі її функції, допоки мені про це не розповіли самі діти. Я зовсім не соромлюсь цього, навпаки стимулюю їх завжди пізнавати щось нове . Зараз є просто величезна кількість інтернет-технологій. Заходь на будь-який вебінар, де тобі все розкажуть і покажуть. Головне – бажання, тоді все просто та легко .

Ліцей міжнародних відносин ім. В.Стуса Львівської міської ради