Пряма мова перед словами автора

 Основне нам відоме правило звучить так:

Коли пряма мова подається в лапках, після неї ставимо кому (знак оклику, знак питання або три крапки — залежно від характеру речення) і тире, а слова автора починаються з малої літери:

«Це вже батько розходився», — думав Йон про галасуватого та несердитого батька.

«Який же ти мудрий!» — усміхнувся батько.

«І чому від мене ховається?» — запитував я себе і не знаходив пояснення.

Однак важливо зауважити два моменти:

Після лапок, що закриваються, ставимо тільки тире (незалежно від того, яким знаком пунктуації закінчується пряма мова), коли в наступних авторських словах міститься характеристика прямої мови чи її оцінка (авторська ремарка починається словами «так каже», «так свідчить», «ось що», «ось як», «ось як описує» тощо):

«Дід» — так на всіх кораблях звуть старших механіків незалежно від їхнього віку.

«Коли хто не явиться, багатий чи убогий, — ворогом мені буде» — так проголосив князь.

«Щось це вже геть не цікаво» — ось як точно Бен означив той жах, який відчуваю я, мабуть.

«Він збирається зникнути з лиця землі» — ось що вони сказали.

«Дякую тобі, брате, тепер я у вічному боргу перед тобою!» — ось що думав Леопард.

Так само ставиться лише тире, якщо є приєднувальна конструкція, наприклад:

«Найблагородніше в житті заняття — нести знання в народ» — ця істина була надрукована в усіх підручниках, які так старанно студіював наш учитель.

«Пізнай самого себе» — ця давня формула набуває особливого змісту у світлі сучасної науки.

«Якщо не змінимо напрямку, то ризикуємо потрапити туди, куди рухаємося» — ця проста мудрість нібито існує як китайська приказка.

Увага. Якщо слова автора, що стоять після прямої мови, виступають окремим реченням, то вони починаються з великої літери:

— Двійнята! — Ми зводимо голови. Над нами стоїть дідусь.

— Є ще дещо... — Я перехиляюся через стіну та розтискаю пальці.

— Я люблю тебе. — Він поцілував її.

Юлія Мороз