Вірш Франка " Багно гнилеє"
коротше, вирішила я в цю історію трохи вчитатися. завантажила факсимільну копію збірки Франка "З вершин і низин", друге видання від 1893 року, в якому цей вірш вперше надруковано. (Перше видання від 1887 було значном коротшим і цього вірша там ще не було, бо написаний він у 1889 році).
"Багно гнилеє" входить в цикл "Тюремні сонети", яких вміщено 45 штук, плюс епілог. епілог не нумерований, а усі сонети натомість мають порядковий номер. отже поставимося до автора з повагою та зауважимо, що Франко ці сонети не просто так нумерував та розташовував в певній послідовності. логічно припустити, що в цій послідовності оприявнюється певна драматургія викладу. так ось, сонету # 44 "Багно гнилеє", безпосередньо передує вірш про гибель Пестеля, Каракозова, про мучення Достоєвського та Тараса, про те, що кандали все же дзвонять, а ціли села гонять у тюрму. Нагадаю, що Пестель - декабрист, страчений за участь у повстанні проти царя. Каракозов - революціонер, знаний замахом на життя Александра II. Хто такий Тарас та в який імперії він мучився, думаю не треба довго розписувати.
За сонетом # 43 про муки Тараса одразу йде #44 про покритю цвіллю болотну Росію, яка хоч вже й не засилає до Сибіру, як декабристів кола Пестеля, але все одно є осередком здирства та плачу народу. Сонет # 45 - про тюрму народів.
Крім того в збірці є ще сонет # 33 про Росію, край крайностів жорстоких. Думаю, не треба пояснювати, що в цілому циклі тюремних сонетів нема жодного згадування Австрії чи навіть якихось культурологічних натяків на неї.
До чого ж тоді в цьому драматургічному викладі про діячів, постраждалих в царський Росії Австрія? Власне, оце натягування сови на глобус, тобто Австрії на Росію, почалося з допису Агатангела Кримського в Записках історично-філологічного відділу від 1926 року, що Франко надіслав йому друкований примірник своєї збірки, де зробив на полях певні примітки. Біля рядка про Росію в сонеті # 44 стоїть слово Австрія. Пояснити цю рукописну маргіналію можна в тому числі і тим фактом, що листи надсилалися до Кримського саме в Російську імперію та проходили поштову цензуру. Отже ця рукописна примітка (у вже надрукованій збірці, знов ж таки) була скоріше за все трюком Франка, щоб обійти російську цензуру.
Але ж радянському літературознавству така версія появи цієї рукописної маргиналії не видалася слушною. Отже від цієї рукописної примітки у приватній переписці починає розмовутатися ціле нашарування інтерпретацій радянського літературознавства про франківську "езопову мову", що в результаті потрапляє і в нотатки найповнішого на сьогодні зібрання творів Франка у 50-х томах, що друкувалося від 1976 до 1986 року (Том перший із сонетами вийшов у самий розквит брежнєвської реакції 1976 року); і далі - до радянських шкільних підручників. І до сьогодні ця міфічна "О, Австріє!", з якою цей сонет в друк, здається, ніколи не виходив, так в головах і сидить.
Що цікаво, в діаспорянській літературі побутує трохи інша текстова редакція 44 сонету, з посвятою до Росії та з першим рядком, в якому замість "між країв Європи" пише "на сході Європи". (у фото до посту - скан книги, надрукованій в Лондоні в 1958 році, де саме в такій редакції існує цей сонет). Цікаво було б дізнатися, звідки взялася ця діаспорянська текстова версія вірша і чи була вона Франком погоджена свого часу, чи це діаспорянський волюнтаризм, (що цілком не виключено). Тобто ми б на 31 році незалежності, в ідеалі, мали б звертатися до текстологічної історії цього сонету, детальної та незабрудненої радянським пафосом, з нового доповненого та переосмисленного повного видання Франка - якого не існує. на 31 році української незалежності.
примітка до сонету у виданні 1976 року https://www.i-franko.name/.../TjuremniS.../BagnoGnyleje.html
Коментарі
Дописати коментар