"НАГУЄВИЦЬКИЙ КОТЕЛ" 1914 РОКУ МІЖ АВСТРІЙСЬКИМИ ТА РОСІЙСЬКИМИ ГУСАРАМИ: НЕВІДОМІ ЦИТАТИ З ОКУПАЦІЙНИМ МЕМУАРНИМ ПАФОСОМ ЦАРАТУ

 НА початку Великої Війни в околичних селах Дрогобича бої велися з перемінним успіхом принаймні до кінця жовтня 1914 р. Це дуже чітко простежується на військових картах опублікованих австро-угорським генеральним штабом зокрема щодо боїв в околицях Дрогобича 12 жовтня 1914 р. Це було пов’язано передовсім із тим, що австрійське командування під час перших боїв експериментувало із локальними підрозділами Українських січових стрільців, розділивши їх по 20 осіб. Але коли цей план не вдався, було вирішено повністю передати У.С.С. до корпусної групи генерала Петера Гофмана. Після чергової реорганізації ця група розгорнула наступ з Карпат на російські позиції, відтак бої в околицях Дрогобиччини відбувалися з перемінним успіхом. Австрійський наступ відчував серйозний спротив російської армії, щоправда в цей час було визволено Сколе, Болехів, Дрогобич, Борислав, Стрий та багато інших населених пунктів Галичини . Про заслуги У.С.С. у жовтневому наступі 1914 р. один із його учасників Богдан Гнатевич у своїх спогадах зазначав: «В цій офензиві леґіон У.С.С. відіграв неабияку ролю. Правда він був числом невеликий, зате складався з молодого вояцтва, витривалого на походи й на боєві труди. Таких стягів у корпусній групі багато не було. То й не диво, що сотні У.С.С. йшли в аванґарді боєвих груп і скрізь були перші. Можна сміливо сказати, що в тодішньому поході на фронті від Дрогобича до Болехова сотні У.С.С. відіграли першу роль» . Це дуже чітко простежується на військових картах опублікованих австро-угорським генеральним штабом зокрема щодо боїв в околицях Дрогобича 12 жовтня 1914 р. Чи не вперше стрільці виступили в одній з’єднаній групі, хоч і окремими підрозділами. Даний жовтневий наступ мав більше стратегічне значення, адже призупинив розлогий наступ російської армії по всій лінії фронту, а австрійське командування отримало шанс для передислокації, оборони Перемишля та врешті і для евакуації .

Наприклад, у згаданих мемуарах поручника Ернеста фон Валя зберігся докладний опис серйозної сутички між ахтирськими гусарами кінноти О. Каледіна (12 армія) та австрійською кавалерійською дивізією, яка відбувалася 6 жовтня 1914 р. на пагорбі в с. Нагуєвичі , де в цей час також перебувала і третя група командира УСС Степана Шухевича . Вочевидь невеликі контрнаступальні операції під Нагуєвичами були зумовлені прагненням австрійського командування відвоювати нафтовий басейн в найближчий час, оскільки під час евакуації були законсервовані і зупинені стратегічні об’єкти – нафтопереробні рафінерії «Galicia», «Austria», «Nafta» та «Schodnica», які сподівалися відвоювати, як найшвидше . З іншого боку потрібно було врятувати ситуацію із тиловою підготовкою до більш стратегічного плану: укріплення оборонних позицій, евакуації людей, реорганізації армії і т.д.

У мемуарах Є. Г. Валя досить розлого і водночас дуже чітко описано усю серйозність та складність боїв в «Нагуєвицькому котлі», який тривав 6 жовтня 1914 р. Як виявилося дивізія О. Каледіна зіштовхнулася із австрійською армією на краю лісу між Нагуєвичами та Унятичами, в момент коли деякі частини ахтирських гусарів російської армії почали атакувати в кінному строю невеликі партії австрійської кінноти. При цьому австрійська армія при появі більшої частини 12-ї дивізії О. Каледіна почала відступати активніше в глиб пагорба «Базарище» до лінії Карпат біля Нагуєвич. Відтак з метою переслідування росіяни відрядили окремі загони кінноти. Пізніше росіяни все ж зайняли разом із штабом О. Каледіна позиції на невеликому відмежованому пагорбі (йдеться або про «пагорб «Базарище» з лівого боку від Нагуєвич, або про пагорб «Могила» – з правого). Перед генералом О. Каледіном відкрилася, як писав Е.Г. Валь, «незвична для цієї війни картина»: фактично за 1 – 1, 5 км окремими вистроєними рядами стояла австрійська кавалерійська дивізія, яка була вишикувана під прямим кутом (збереглася польова схема Е.Г. Валя № 3 в додатках до спогадів) .

Спочатку росіянам видалася ця ситуація, за щось неймовірне, адже ніхто не міг подумати, що противник раптово вивів кінноту. Але в бінокль було добре видно, що на формі вершників знаходилися червоні гусарські «чакчирі» іноземних військ . Врешті такі вузькі кавалерійські брюки на шкіряній підкладці, які розшивалися галуном були характерні для обмундирування властиво австрійських гусарів. Разом з О. Каледіним в штабі, який керував «Нагуєвицьким котлом» були також чотри вищих офіцерських чини з його власного штаба, а також командир білоруського гусарського полку Олексій Матковський (1877 – 1920), який на той час мав звання полковника. Окрім них у генерала О. Каледіна в Нагуєвичах був у розпорядженні лише один передовий ескадрон авангарду . Як виявилося одна бригада розійшлася в усі сторони, а друга, також у неповному особовому складі ще не встигла підійти до авангарду. При цьому австрійські війська навіть не рушилися з місця вичікуючи подальших маневрів росіян, а також розраховуючи на те, що О. Каледін поведе першим на них атаку. Згідно спогадів перед фронтом австрійської армії розташовувалася глибока канава, а за гаєм, на фланг, знаходилася її кінна артилерія. При цьому в самому гаю австрійське командування зайняло спішеною кіннотою з кулеметами . Росіяни добре розуміли, що якщо б яїхня кіннота розпочала атаку, вона б одразу потрапила б у пастку .

Після цього в якусь мить австрійські кулеметники збагнули, що приблизно за 800 кроків від них розташована група начальства, а тому відкрили вогонь. О. Каледин і О. Матковський, розташовувалися дещо далі за інших офіцерів, зуміли одразу заховатися за схил. При цьому начальнику російського штаба і старшому писарю, які стояли одразу перед гребенем, довелося прийняти незручне горизонтальне розташування безпосередньо на схилі, який був обернутий в бік австрійського війська. Фактично начальник штаба і старший писар заледве врятувалися і приєдналися до генерала Каледіна, при цьому виключно за збігом виключно щасливих обставин. Одразу після маневру передислокації, з дистанції у 1 000 кроків російська артилерій розпочала вогонь по пагорбу на якому розташовувалася австрійська кавалерія. Цим наказом генерал Каледін прагнув переконати противника розпочати наступ, а також переконати його, що росіяни його не атакують. Далі російський генерал Каледін відрядив начальника штаба до підступаючої до гірки бригади, з чітким наказом розвернути її якомога швидше. Після цього він вирішив все таки прийняти атаку і одночасно відіслав ординарцем наказ для генерала Павлова терміново повернутися із села Лішня в село Унятичі, відрізавши тим самим австрійській кінноті відступ. Врешті росіяни одразу зрозуміли, що в болотистій місцевості між Нагуєвичами та Унятичами іншого шляху відступу, аніж дорогою, яка сполучала села не було . Е.Г. Валь у своїх спогадах назвав план і стратегію російського генерала геніальними, позаяк вони цілковито дозволили знищити наступаючу австрійську армію, яка рухалася з боку карпатського хребта та села Нагуєвичі. Врешті росіяни зайняли більш вдалу позицію. Врешті у своїх спогадах Е.Г. Валь із пафосом писав: «…австрійський начальник дивізії, так би мовити вичерпав свою силу воєнної творчості. Він не вдався, до непередбаченого випадку, як це було в Аустерліцькій битві [1805 р.], коли ворог не діяв згідного його плану» . Отже, 12 кавлерійська дивізія генерала О. Каледіна саме перед Нагуєвичами викотила на поле бою всю свою артилерію і почала «розсаджувата свої снаряди вишикуваними рядами розгорнутої кінноти» . Щоправда Е.Г. Валь здивовано писав, що «…цілком зрозуміло стало чому австрійська армія не розпочала атаки, але важко було пояснити отриманий від начальника штабу генерала Павлова (зокрема 133-го піхотного Сімферопольського полку А.Є. Снєсарьова 34-ї піхотної дивізії) відповідь, що Павлов не вважає за потрібним йти на Лішню» . Фактично у бою під Нагуєвичами усі моменти і випадки війни були упущені з обох сторін противників. Росіяни припускали, що вірогідно поява в селі Лішня їхньої кінноти, про яку австрійське командування повинно було знати, було достатньо для того, щоб австрійська армія, ризикуючи відійти від цього пункту, не використали нагоди захопити 12-ту кавалерійську дивізію зненацька . Фактично після обстрілу біля Нагуєвич австрійська армія увійшла у ліс для прикриття, і у напрямку через село Лішня перейшла до Карпат разом із іншими підрозділами, які продовжували переслідувати окремі загони 12-ї дивізії Каледіна.

Російська історіографія наполегливо заявляла, що завдання покладені на генерала Каледіна поблизу Нагуєвич були виконані з легкістю, а сам обхід, який тривожив командуючого і генерала Цурикова, видавався скоріше за все демонстрацією, аніж серйозним самостійним спеціальним воєнним планом . Цікаво, що постать самого генерала Каледіна серед його військових шанувалася на високому рівні, адже як зазначав підпоручик Е.Г. Валь для генерала характерним був той факт, що «навіть тоді, коли він опинився без достатньої підмоги один на один із розгорнутою австрійською дивізією, перші його думки були націлені не на власне критичне становище» . Врешті Е.Г. Валь зазначав, що російський генерал Каледін дуже швидко зумів визначити ключові ознаки становища з обох боків. Врешті зберігся опис його стратегічних швидких і легких бойових наказів: «Павлова з Лішні в Унятичі», наказуючи ще не опустивши бінокля» . Фактично «Нагуєвицький котел» серйозно підсилив бойовий дух російської армії, зокрема серед вищих чинів, а також переконав військових у перевазі російської артилерії над австрійською .

Після невдалих маневрів з обох сторін бої перенеслися в околиці села Лішня, де австрійська армія здійснювала обхід під час котрого російська 12-та кінна дивізія відчула на собі потужний удар артилерії. Е. фон Валь згадував: «На початку війни австрійські шрапнелі були поганими. В порівнянні із кількістю випущених снарядів, поранень було дуже і дуже мало. Кулі подекуди навіть не пробивали чобіт та обмундирування… » . Щодо тактики, то було зауважено, що «австрійці стріляли в одну і ту ж точку, а тому легко можна було обійти небезпечне місце, якщо звичайно це не було дефіле» . Проте легіонери доволі міцно трималися в лішнянсько-унятицькому бою, через що росіяни із подивом визнавали: «прекрасну організаційну роботу австрійського генерального штабу під час відступу їхньої армії» . Фактично, артилерійська армада росіян змусила австрійських легіонерів відступати до Борислава. Е. фон Валь в цей час помітив, що «враховуючи факт відсутності державного патріотизму у ¾ народів, які населяли Австро-Угорщину, і даючи до цього помітну різницю в потужності російської та австрійської артилерій, слід віддати належне грандіозним заслугам генерального та офіцерського штабу австрійської армії, завдяки яким військо взагалі спромоглося на серйозний спротив» .

Просуваючись по слідах відступаючих австрійських сил, 7 жовтня 12 кавалерійська дивізія генерала О. Каледіна наблизилася до Борислава.

Богдан Лазорак